Вчитель не дивиться на ту парту

窓際いちばん　後ろの席 君はいつでも　静かに笑う 名前を呼ぶとき　プリント渡すとき 先生だけが　そっちを見ない 手を挙げたって　気づかないふり 目が合いそうなら　黒板を見る ねえ　どうして あの席だけを避けてるの 放課後　職員室の前 聞こえた声に　足が止まる 「あの子を見ると 思い出すんだ」 先生は　あの席を見ない そこに何が　残ってるの 君が笑うほど　増えていく 言えない秘密の影 三年前の　同じ教室 同じ場所にいた誰か 見ないふりをしてるのは いったい誰？ 古いアルバム　途中のページ 君によく似た　ひとりの少女 学期の途中で　名前が消えた 理由の欄には　何もなかった 写真を見せたら 君はつぶやく 「それ　私のお姉ちゃん」 そして小さく 「何もしてないのに」 先生の後悔 君の沈黙 でも録音に残った声 「私を疑ったのは 先生じゃない」 先生は　あの席を見ない 過去を怖がっているだけ 本当に隠している人は 今もどこかで笑ってる 誰が嘘を　最初についた 誰が噂を　広げたの 見ないふりをしてるのは いったい誰？ 翌朝　机の中 折られた紙が 一枚だけ 「三年前を これ以上 調べるな」 君と私 目を合わせた 先生が　あの席を見た 今日初めて　君を見た 教室中が静かになって 時計の音だけ響いてる 忘れたふりじゃ　終われない 消した名前も　戻せない それでも真実を 見つけるまでは 目をそらさない そして君が 後ろを見た 誰かの椅子が 静かに鳴った 振り向いたけど 誰もいない

Біля вікна, за останньою партою Ти завжди тихо усміхаєшся Коли кличуть на ім’я, коли тобі передають аркуші Лише вчитель не дивиться в той бік Піднімаєш руку — удає, що не помічає Коли погляди ось-ось зустрінуться, дивиться на дошку Скажи, чому Ти уникаєш лише тієї парти? Після уроків, біля вчительської Почувся голос — і крок завмер «Коли я бачу ту дівчинку, я згадую» Вчитель не дивиться на ту парту Що там залишилося? Що більше ти усміхаєшся, то густішає Тінь невимовленої таємниці Той самий клас, три роки тому Хтось, хто тоді був на тому самому місці Хто вдає, що не бачить? Хто саме? Старий альбом, сторінка десь посередині Дівчинка, так схожа на тебе Її ім’я зникло посеред семестру У графі «причина» — нічого Коли тобі показали фото ти прошепотіла «Це моя старша сестра» А потім тихо «Хоча я нічого не зробила» Каяття вчителя Твоє мовчання Та на записі лишився голос «Той, хто підозрював мене, був не вчителем» Вчитель не дивиться на ту парту Лише боїться минулого Той, хто насправді все приховує, досі десь сміється Хто першим збрехав? Хто розпустив чутку? Хто вдає, що не бачить? Хто саме? Наступного ранку, у парті Складена записка Лише один аркуш «Про те, що сталося три роки тому, більше не розслідуй» Ти і я Наші погляди зустрілися Вчитель подивився на ту парту Сьогодні вперше подивився на тебе Увесь клас стих, чути лише цокання годинника Вдавання, ніби забув, нічого не завершить Стерте ім’я вже не повернути І все ж, поки правду не знайдемо Не відведемо погляду А тоді ти озирнулася Чийсь стілець тихо скрипнув Обертаюся — нікого