Сузір'я, що не повертається

夜の街に　影が揺れて 傘越しに滲む　月の記憶 胸の奥で　名前を呼ぶたび 届かない声が　雨に溶けていく すれ違う人波の中 孤独だけが隣に座っていた もしあの日に戻れるなら 君を強く抱きしめたのに 零れた涙は　帰らぬ星座 今も夜空で　静かに光る 冷たいガラスに　映る自分は 誰よりも弱い　仮面のままで 忘れたくても　夢に現れて また心を縛る　見えない鎖 月明かりが問いかける 「君はまだ　未来を信じてる？」 失ったものを数えるより ここに残る痛みを抱いて 答えのない夜を彷徨っても その涙は　生きてる証になる 雨音に重ねた祈りは 君の声に似て　胸を揺らす 曖昧な未来でも たどり着けると信じたい もし明日を選べるなら 傷を抱いても進みたい 君と過ごした　短い夜が 永遠より深く　今を照らしてる 静かに閉じる夜の帳　孤独さえ抱きしめながら

У нічному місті хитаються тіні, Спогад про місяць розмивається крізь парасолю. Щоразу, як у глибині серця я кличу твоє ім'я, Голос, який тебе не досягне, тане в дощі. Серед натовпу людей, що проходять повз, Лише самотність сиділа поруч зі мною. Якби я могла повернутися в той день, Я б міцно тебе обійняла. Пролиті сльози — це сузір'я, що ніколи не повернеться, Яке й досі тихо сяє в нічному небі. Моє відображення у холодному склі — Я все ще в масці, під якою слабша за будь-кого. Навіть коли хочу забути, ти приходиш у сни, Знову сковуючи серце невидимими ланцюгами. Місячне світло запитує мене: «Ти досі віриш у майбутнє?» Замість того, щоб рахувати втрачене, Я обійму цей біль, що залишився тут. Навіть блукаючи ночами, в яких немає відповідей, Ці сльози стануть доказом того, що я живу. Молитва, що злилася зі звуком дощу, Схожа на твій голос, вона хвилює моє серце. Навіть якщо майбутнє залишається непевним, Я хочу вірити, що зможу туди дійти. Якби я могла обрати своє завтра, Я б хотіла йти вперед, навіть несучи свої рани. Та коротка ніч, яку я провела з тобою, Освітлює цю мить глибше за вічність. Тихо опускається нічна завіса, поки я обіймаю навіть самотність.